Недопустимість доказів, отриманих в іншому кримінальному провадженні
21.03.2018 року Верховний Суд по справі №751/7177/14 розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни апеляційним судом, про визнання двох осіб невинуватими у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та їх виправдання.
Суд з’ясував, що обвинувачення осіб за ч. 2 ст. 307 КК України переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб та в ході здійснення досудового розслідування відносно іншої особи. Негласні слідчі дії щодо обвинувачених не проводились, дозвіл було надано на здійснення оперативної закупки наркотичного засобу не у обвинувачених. У матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних негласних слідчих дій у іншому кримінальному провадженні, як того вимагає ст. 257 КПК України, тому всі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих дій відносно інших осіб суд першої інстанції правильно визнав недопустимими.
Стаття 257 КПК України наголошує на тому, що якщо в результаті негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
Беручи до уваги відсутність відповідної ухвали слідчого судді у матеріалах кримінального провадження, Касаційний кримінальний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість таких доказів та, відповідно, про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень.
Така позиція Касаційного кримінального суду узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними.
Отже Верховний Суд підтвердив законність рішень судів про виправдання осіб через недоведеність вчинення ними злочину у зв’язку з тим, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України.
Постанова Верховного суду від 21.03.2018 по справі 751/7177/14 (провадження 51-1285 км 18)